Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Тема 1. Система міжнародної економіки





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

(4 години)

 

План:

1. Економічний зміст міжнародної економіки. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому.

2. Структура міжнародної економіки

3. Суть, форми та принципи розвитку міжнародних економічних відносин.

4. Особливості розвитку сучасних міжнародних економічних відносин.

 

 

1. Економічний зміст міжнародної економіки. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому

 

Міжнародна економіка як наука є складовою частиною економічної теорії, що вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різних країн в галузі міжнародного обміну товарами, руху та використання факторів виробництва валют та формування міжнародної економічної політики.

Функціонально міжнародна економіка поділяється на міжнародну мікроекономіку (вивчає закономірності розвитку конкретних ринків товарів, послуг і факторів виробництва) і міжнародну макроекономіку (вивчає закономірності функціонування валютної системи, фінансові інструменти та механізми міждержавного нагляду і регулювання).

Предмет дослідження та вивчення у теорії міжнародної економіки: відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Специфіка названих відносин проявляється в тому, що вони здійснюються через державні кордони і постають в якості міжнародних економічних відносин.

Предметом теорії міжнародної економіки є: закономірності функціонування світового господарства, формування сукупного попиту на товари і фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обороті; інструменти аналізу і регулювання національної економіки в умовах її взаємодії з економікою інших країн; тенденції розвитку міжнародних фінансових ринків та фінансових механізмів; інституціональна структура регулювання міжнародних економічних відносин.

У сфері міжнародних економічних відносин, як і в людському суспільстві в цілому та в природі, суть і явище не співпадають. Проникнути в суть того чи іншого явища можна лише шляхом застосування наукових методів пізнання, тобто шляхом застосування сукупності загальнонаукових та спеціальних принципів, прийомів і засобів дослідження.

Як свідчить історичний досвід, універсальним методом пізнання соціально-економічних явищ і процесів є метод діалектичного матеріалізму. Він полягає в тому, щоб розглядати суть соціально-економічних явищ та процесів у постійних змінах та розвитку. Саме завдяки методу діалектичного матеріалізму можна встановити закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної належності в галузі міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і формування міжнародної економічної політики.

Основоположним принципом діалектичного матеріалізму є пояснення соціально-економічних явищ і процесів через дію всезагальних законів діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, закону переходу кількісних змін у якісні та закону заперечення.

Скажімо, на базі закону єдності та боротьби протилежностей можна встановити, що світове господарство виступає єдністю національних економік країн світу, а це означає існування протиріччя між світовим господарством як цілим і кожним національним господарством як частиною. Застосування закону переходу кількісних змін в якісні дає можливість зробити висновок, що розвиток товарного виробництва та обміну викликав зміну, яка проявилася у виникненні спочатку національного ринку, а пізніше – світового ринку товарів і факторів виробництва. Нарешті, на базі застосування закону заперечення можна зробити висновок про те, що виникнення національних ринків і національних господарств в умовах розвинутої форми товарного виробництва було запереченням найпростіших форм внутрішніх ринків і простого товарного виробництва, а самі національні ринки і національні господарства все більше заперечуються світовим ринком і світовим господарством.

При дослідженні міжнародних економічних відносин враховується дія всієї системи економічних законів, і в першу чергу таких, як закон вартості, закон попиту та пропозиції, закон відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил, закон пропорційності розвитку світового господарства, закон підвищення продуктивності праці, закон нагромадження. Крім того беруться до уваги економічні закономірності, які є наслідком дії системи економічних законів. Серед цих закономірностей передусім назвемо такі як підвищення рівня суспільного виробництва, втягнення національних економік у світові господарські зв’язки, зближення національних господарств, вирівнювання рівнів економічного розвитку національних господарств, поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток світового ринку, розвиток інтеграційних процесів тощо.

Кількісний та якісний аналіз міжнародних економічних відносин передбачає використання економіко-математичних методів. Ними міжнародна економіка користується з часів свого виникнення. Сучасний стан розвитку міжнародних економічних відносин, зростання масштабів обміну товарами і факторами їх виробництва, поглиблення інтеграційних процесів зумовлюють технологічно-економічні розрахунки, які часто виходять за межі елементарної математики і вимагають від практиків і теоретиків міжнародної економіки глибоких математичних знань.

Наукове пізнання міжнародних економічних відносин передбачає використання таких чинників як аналізі синтез. Аналізявляє собою розчленування досліджуваного явища на складові частини в процесі руху пізнання від абстрактного до конкретного, яке досліджує взаємозв’язки усіх сторін явища як єдиного цілого. Аналіз і синтез сприяють виявленню причинно-наслідкових зв’язків окремих процесів та явищ.

При з’ясуванні міжнародних економічних відносин застосовується також логічнийтаісторичний підхід. Логічний взаємозв’язок усіх компонентів системи міжнародних економічних відносин як цілісного організму відбиває історичний процес виникнення і становлення світового ринку і світового господарства. Поєднання логічного та історичного в теорії міжнародної економіки дозволяє відкрити якісно нові форми дії економічних законів і відшукати новий зміст в економічних категоріях.

Становлення і розвиток міжнародної економіки як науки пов’язані з практичною діяльністю людей. Зв’язок науки із суспільною практикою передбачає обмін діяльністю і результатами між науковцями і працівниками різних галузей, сфер і країн. В ході такого обміну суспільна практика виступає критерієм наукового пізнання. Суспільною практикою закінчується і перевіряється процес пізнання як рух від практики до абстракції і від абстракції – до практики життя. Тільки на практиці можна перевірити правильність теоретичних положень та їх відповідність реальній дійсності.

Теорія повинна відкривати шлях практиці, бо теоретичне пізнання, не пов’язане з практичною діяльністю, безцільне. Але й практика, відірвана від теорії, має суто емпіричний застійний характер. З огляду на сказане, досить важливим спеціальним методом пізнання міжнародних економічних відносин є соціально-економічний експеримент. Він має бути виваженим і здійснюватися на базі врахування історичного досвіду. Судження про результативність того чи іншого експерименту має бути максимально об’єктивним, звільненим від впливу моральних, ідеологічних, політичних та інших чинників. Ігнорування цих вимог в однаковій мірі шкідливе як для теорії міжнародної економіки, так і для практики міжнародних економічних відносин.

 

 

Критерії “Міжнародна економіка” та “Міжнародні економічні відносини” вживаються у двох значеннях: як синоніми критерії “світове господарство” тобто як сукупність національних господарств країн світу, зв’язаних між собою складними взаємозв’язками та мобільними факторами виробництва, і як наука про виникнення, функціонування та розвиток світового господарства.

Міжнародна економіка як категорія економічної науки – багатоманітне явище і тому може мати декілька визначень:

1. Міжнародна економіка – це сукупність економік країн світу.

2. Міжнародна економіка – це сукупність міжнародних економічних відносин.

3. Міжнародна економіка – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними.

4. Найбільш загальне: Міжнародна економіка – це система економічних відносин, яка функціонує на національному та інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства

Міжнародна економіка як сукупність національних господарств і як невід’ємна складова економіки в цілому, як правило ділиться на чотири сектори: реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній.

Реальний(приватний нефінансовий) сектор включає в себе домогосподарства і недержавні нефінансовані підприємства. Він забезпечує виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішній та зовнішній ринок. Цей сектор пред’являє попит на товари з метою особистого та виробничого споживання.

Бюджетний(урядовий, фіскальний) сектор, представлений державним бюджетом, служить головним чином для перерозподілу доходів.

Грошовий (фінансовий, банківський) сектор представлений грошовими потоками, які проходять через центральний та комерційні банки.

Зовнішній сектор включає операції із зарубіжними країнами кожного з вищеназваних секторів і відображається у платіжному балансі. Отже, він є концентрованим відображенням усіх макроекономічних балансів, що існують в будь-якій економіці.

Якщо доходи сектора більші його витрат, то позитивний баланс виступає як заощадження. Якщо ж доходи сектора менші його витрат, то одержаний негативний баланс виступає як втрата заощаджень.

Причинно-наслідкові зв’язки між секторами економічної діяльності виражаються через розроблену міжнародними організаціями систему національних рахунків (СНР).

Система національних рахунків становить собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, які відображають всі основні макроекономічні зв’язки, в тому числі і взаємодію національної та міжнародної економіки.

Основою облікув СНР є інституційна одиниця. Інституційна одиниця – це економічний агент, що володіє товарами і активами, має економічні зобов’язання і від свого імені здійснює операції з іншими агентами.

В рамках СНР розрізняють два основних типи інституційних одиниць – фізичні особи (домашнє господарство) і юридичні особи (підприємства) (ті, що займаються виробництвом, та урядові установи).

Всі інституційні одиниці в рамках СНР об’єднані в п’ять груп:

- нефінансовані корпорації – інституційні одиниці, що займаються виробництвом товарів для ринку і нефінансових послуг, тобто це підприємства (інституційні одиниці реального сектора);

- домогосподарства, тобто всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу силу, виробляють і споживають ринкові товари та послуги (інституційні одиниці реального сектора);

- неприбуткові інститути – це юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домогосподарствам і базуються на добровільній участі фізичних осіб (інституційні одиниці реального сектора);

- урядові установи становлять інституційні одиниці, які, крім виконання своїх політичних функцій та функцій регулювання економіки, здійснюють виробництво неринкових товарів і послуг для індивідуального та колективного споживання і перерозподіляють доходи (інституційні одиниці бюджетного сектора);

- фінансові корпорації – це інституційні одиниці (банки, фінансові компанії), які здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги (інституційні одиниці грошового сектора).

Рахунки в рамках СНР можуть відображати потоки і запаси. Потоки визначають діяльність даної інституціональної одиниці за певний проміжок часу. Запаси характеризують залишкову величину якогось показника на даний період.

В рамках СНР складаються макроекономічні рахунки, які умовно можна поділити на три групи:

- поточні рахунки, що відображають вартість обсягів виробництва товарів і послуг, створення доходу, його розподіл, перерозподіл та використання

на споживання або заощадження;

- накопичувальні рахунки, що відображають придбання та продаж фінансових і нефінансових активів і пасивів інституціональними одиницями;

- балансові рахунки, що показують вартість активів та пасивів на початок та кінець звітного періоду.

Інституційні одиниці в процесі взаємодії здійснюють між собою економічні операції, що відображаються в СНР.

Економічні операції поділяються на внутрішні (здійснюються між інституційними одиницями всередині однієї країни) і міжнародні(здійснюються між інституційними одиницями кількох країн).

Інституційні одиниці поділяються на резидентів та нерезидентів.

Резиденти – це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їх громадянства чи належності капіталу. Резидентами є: особи, що постійно проживають в даній країні; робітники-мігранти, якщо вони проживають в країні понад один рік; урядові органи, включаючи їх представництва за кордоном; підприємства, що здійснюють свою економічну діяльність в даній країні, навіть якщо вони частково або повністю належать іноземному капіталу.

Нерезиденти – це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території іноземних держав, незалежно від їх громадянства чи належності капіталу.

Всі сектори економічної діяльності взаємозв’язані. З врахуванням зв’язку між реальним та зовнішнім секторами прийнято вважати, що СНР базується на рівності обсягів пропозиції товарів та послуг, з одного боку, і попиту на них – з іншого. Тобто:

- пропозиція товарів та послуг в даному році включає в себе їх виробництво всередині країни і імпорт з інших країн;

- попит включає сукупні витрати резидентів та уряду на споживання й інвестиції плюс експорт.

Це співвідношення можна подати такою формулою:

ОВ + ІМ = С + ВІ + Е

де ОВ - обсяг виробництва (рівень доходу),

ІМ - імпорт товарів та послуг,

С - споживання домогосподарств, підприємств та уряду,

ВІ - внутрішні інвестиції (капіталовкладення),

Е - експорт товарів та послуг.

Через СНР зв’язані між собою такі макроекономічні показники, як національний дохід, чистий внутрішній продукт (ЧВП), який включає в себе національний дохід і непрямі податки, а також ВВП, ВНП, чистий факторний дохід.

Чистий факторний дохід становить собою різницю між доходом від використання факторів виробництва, що перебувають за кордоном і належать резидентам та виплатами нерезидентам за використання їхніх факторів виробництва в даній країні. Він включає:

- різниця між доходами від прямих та портфельних інвестицій і процентів на депозити в зарубіжних банках та витратами на виплату прибутків нерезидентам на вкладений в даній країні іноземний капітал та процентів на вклади нерезидентів у місцевих банках;

- різниця між переказами в країну та з країни робітниками-мігрантами, які є резидентами своєї, а не зарубіжної країни, оскільки тривалість їх перебування за кордоном, як правило, обмежена ;

- різниця між сумою ренти за передану в оренду нерухомість, яка перебуває за кордоном, але належить резидентам даної країни, зарубіжними авторськими гонорарами і т.ін. та рентою, виплаченою нерезидентам, але перебуває в даній країні, авторськими гонорарами нерезидентам тощо.

В міжнародній економіці використовується показник валового використаного національного доходу (ВНД). Він включає в себе ту частину ВНП, що використовується на нагромадження та споживання, і чисті трансферти з-за кордону.

Чисті трансферти становлять собою різницю між переказами робітників-мігрантів, які є резидентами, з даної країни і в неї.

В міжнародній економіці вживається і такий показник, як абсорбція. Він включає витрати резидентів, в тому числі і уряду, на вітчизняні та зарубіжні товари і послуги.

Існує певний зв’язок і між грошовим та зовнішнім секторами. Вважається ідеальним такий порядок, при якому грошовий сектор, так само як і реальний, перебуває у рівновазі, тобто його активи дорівнюють пасивам. Активи – це сума чистих закордонних активів банківської системи (включаючи чисті державні резерви), оцінених в національній валюті і чистого внутрішнього кредиту, наданого банківською системою. Пасиви– становлять собою зобов’язання банківської системи перед приватним і державним секторами, тобто грошова маса, що включає в себе готівкові гроші в обігу, депозити та інші грошові засоби.

В кожній країні зовнішній сектор має безпосередній зв’язок з бюджетним сектором. За ідеальних умов, сума доходів бюджету повинна дорівнювати сумі видатків з нього. Різниця між надходженнями до бюджету та видатками з нього становить собою сальдо бюджету. Для забезпечення збалансованості бюджету негативне сальдо повинне бути профінансоване. Це фінансування бюджету не слід змішувати з фінансуванням з бюджету якихось програм чи напрямів діяльності. Фінансування бюджету може здійснюватися із зовнішніх та внутрішніх джерел.

Зовнішнє фінансування – це надання даній країні іншими країнами нових позик за врахуванням сум погашення основної заборгованості.

Внутрішнє фінансування – становить собою надання банківських та небанківських позик. Небанківські позики надходять від реалізації державних боргових зобов’язань (облігацій, казначейських векселів тощо).

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.