Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ 1917-1920 рр.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

У Першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З ре­волюційними подіями 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух, метою якого було створення націо­нальної армії. Організовуються військові клуби, що зай­маються формуванням українських військових частив, переведенням українців-військових для служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове коман­дування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно створено чимало українських військових

підрозділів. Та тільки після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпо­чалося по-справжньому створення національних Зброй­них Сил.

16 січня 1918 р. Центральна Рада УНР ухвалила за­кон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Вона створюва­лася за територіальним принципом (в округах). Були сформовані окремі кадрові частини. Навчання воїнів про­водили військові інструктори. Було схвалено тимчасову форму одягу (однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини вишивалися на чотирикутній синій петлиці, що розміщувалася на комірі блузи. Рід війська позначався так: піхота — навхрест дві гвинтівки; артилерія — два гарматні дула; кіннота — дві шаблі і т. д. У війську не встановлювалися військові ран­ги (звання), а запроваджувалися тільки військові посади, зазначалися виконувані функції. Такими відзнаками були срібні або золотисті шеврони з кутом догори різної кількості — залежно від посади. Їх прикріплювали на правому рукаві вище ліктя. У квітні 1918 р. приймається рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну українську армію з 8-10 військових територіальних кор­пусів. Проте уряд УНР не встиг це здійснити.

З 1917 р. почалася українізація Чорноморського фло­ту. Першим кораблем, який підняв український прапор (у липні 1917 р.), був міноносець «Завидний». Через чо­тири місяці половина кораблів Чорноморського флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 р. Центральна Рада проголошує створення військо­вого і транспортного флоту УНР на Чорному й Азовсько­му морях. Військовий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бригади крейсерів (2 кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 кораб­лів), дивізії міноносців (27 ескадрених міноносців), 27 під­водних човнів, кількох дивізіонів сторожових кораблів, багатьох транспортів і тралерів. До складу флоту входи­ли також морська піхота (корпус морської охорони узбе­режжя Чорного моря і три полки морської піхоти) і вій­ськово-морська авіація (20 гідропланів).

29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873-1945). Він призначив на посади військового міністра, віце-міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальмували ство­рення української армії.

В липні 1918 р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план органі­зації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті — два роки, у кінноті та арти­лерії — три, на флоті — чотири. Служба в запасі мала три­вати до 38 років, а в ополченні — з 39 до 45 років. Набір новобранців планувалося проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія складати­меться із 16 корпусів (армійських, кінних), семи дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї бомбар­дувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізнич­них куренів. Для підготовки військових кадрів розгорта­лася система навчальних закладів: військова академія з трирічним строком навчання, повітряна школа, чотири кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по од­ній — для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії залишилися Запорізький корпус, пе­рейменований в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П. Скоро­падський сформував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листо­паді 1918 р. чисельний склад української армії становив до 60 тисяч чоловік. Сердюцька дивізія складалась із синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Дивізія сірожупанників формувалася з українців, які побували в полоні в Австрії. До складу окремого загону січових стрільців входили січовики Галицького полку та добровольці з наддніпрянських українців.

Водночас П. Скоропадський організував в Україні ба­гато російських добровольчих частин: «южних», «севєрних» астраханських, саратовських та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української дер­жави, перешкоджали розбудові української армії.

У листопаді 1918 р. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголосив Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність, створюються Україн­ський національний союз на чолі з В. Винниченком (1880-1951) і новий уряд — Директорія УНР. Проти геть­мана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Білоцерківщини. Формується Дніпровська дивізія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині.

14 грудня 1918 p. після відмови П. Скоропадського від влади було відновлено Українську Народну Республі­ку. Військові сили України на цей час налічували 300 ти­сяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишило­ся мало регулярних військових частин, повстанці були погано організовані.

До початку громадянської війни військо Директорії складалось із 6 дивізій, двох корпусів — Запорізького і січових стрільців. Решта військових формувань була не­стійкою, поступово втрачала свою військову силу. Після поразки в боях з Червоною Армією на Правобережжі Ук­раїни Наддніпрянську армію було реорганізовано й пере­ведено на Волинь. Директорія УНР почала координувати дії Наддніпрянської та Галицької армій. Проте досконало організувати їхні сили і резерви не вдалося, і після п'яти­місячних боїв українська армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволен­ня перемістився у Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р. визнав Західно-Українську Народну Рес­публіку (ЗУНР), а ще раніше — у січні 1919 р. — в Києві було проголошено акт злуки українських земель.

Українська Галицька Армія (УГА) була створена на території Західної України на початку 1919 р. Вона на­лічувала 45 куренів піхоти, 40 артилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько 25 ти­сяч гвинтівок, 150 гармат і до 600 шабель. У складі УГА була авіаційна сотня, багато допоміжних військових під­розділів. Уряд Директорії передав УГА шість бронема­шин. Загальна чисельність УГА з тиловими частинами наприкінці 1919 р. становила до 100 тисяч чоловж.

У військових силах УНР набули розвитку нові, ще не відомі в історії способи ведення бойових дій. Більшість армій того часу у війні наступали на ворога суцільним широким фронтом. Українська армія виявляла надзви­чайну рухливість, мобільність, маневреність, бо мала не­великі військові підрозділи (загони) на всій фронтовій території. Одним з головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані поїзди, бронемашини, під при­криттям яких діяли піхота і кіннота. Першими в бій вступали бронепоїзди, бронемашини, за ними розгорта­лась у бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався з бронепаровоза, броневагонів, зміцнених спеціальними бруса­ми і металом, та з 2-4 платформ прикриття. Бронепоїзд

був озброєний кількома кулеметами та 1-2 легкими по­льовими гарматами. Бронемашини, озброєні кулеметами й іноді гарматою, використовувалися для ведення розвід­ки, бойової охорони піхоти, зв'язку.

Основною тактичною одиницею піхотних частин бу­ли курені; 3-5 куренів об'єднувались у бригади.

Зброя була трофейною, зарубіжного зразка (австрій­ська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе.

Деякі сотні мали відділення мінометів і польових гармат. Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка - російського зразка, гранати.

У складі бригади, полку було по 4-5 артилерійських батарей; кожна мала по 4-5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійсь­кі — 78 мм, російські — 75 мм).

Авіаційний полк (ескадра) мав 200 літаків (німець­ких і французьких); вони здійснювали розвідку, знищу­вали військові об'єкти і літаки противника.

Кінні сотні мали на озброєнні шаблі й короткі гвин­тівки, крім того, відділення легких кулеметів.

В Українській Галицькій Армії були також допоміж­ні військові підрозділи: господарські, командні, польової жандармерії та ін. Нове поповнення війська навчалося при військових частинах в окремих навчальних групах.

Бійці Наддніпрянської армії не мали однотипної форми, а носили власні або трофейні одяг і взуття. Дещо краще цю проблему було розв'язано в УГА. Військовий мундир бійців УГА був подібний до австрійського; вони носили короткий піджак (блузу), штани з обмотками, черевики або чоботи. Усім видавалися короткі плащі та округлі шапки з м'яким наголовком і твердим обідком, забарвленим відповідно до роду військ. Відзнаки посад нашивалися на рукав; це були срібні стрічки різної ширини і в різній кількості (мал. 9).

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.