Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

І. ВСТУП У СПРАВУ



На стадії затримання правову допомогу надає платний/безоплатний адвокат з моменту його повідомлення клієнтом або його родичами чи знайомими або Центром БВПД про затримання особи до моменту відмови від його послуг або, у разі захисту його адвокатом системи БВПД, обрання їй запобіжного заходу, якщо такий обирався або до залучення іншого платного адвоката.

Отримавши повідомлення про затримання, платний адвокат НЕГАЙНО виїжджає на місце затримання. Отримавши повідомлення Центру про затримання особи, адвокат протягом однієї години (а у виняткових випадках – протягом шести годин) з’являється до службової особи, що здійснила затримання, чи підрозділу органу досудового розслідування, до якого доставлено затриману осо­бу (п. 8 Постанови КМУ № 1363 від 28.12.2011 року «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб»).

Для підтвердження своїх повноважень адвокату необхідно мати із собою:

1) свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2) договір з родичами затриманного/доручення Центру або реквізити цього доручення, отримані адвокатом від чергового Центру, якщо воно не направлено слідчому.

Адвокат(платний/безоплатний) повинен:

зафіксувати свою явку до слідчого у журналі реєстрації відвідувачів у черговій частині одночасно подати слідчому клопотання про надання зустрічі із підзахисним та ознайомлення з матеріалами розслідування

Слідчому СВ МВ УМВС України

в ___________ області ________ __.__.

Адвоката _____________ __.__.,

свідоцтво про право на зайняття

адвокатською діяльністю

№ ____ від __.__.19__ р., адреса, № тел.

В інтересах підозрюваного

_________________________________

КЛОПОТАННЯ

Про побачення із підзахисним та про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження

На підставі _______________________№ ____ від __ ______ 20__ року для здійснення захисту підозрюваного _________ ____. під час затримання мене залучено в якості його захисника у кримінальному провадженні №_____________, внесе­ному до Єдиного реєстру досудових розслідувань ___ __________ 20____ р. Враховуючи викладене та керуючись ст. 42, ч. 5 ст. 46, ст. 50, ст. 221 КПК України,

ПРОШУ:

1. Надати мені для ознайомлення матеріали кримінального провадження № _______, в тому числі всі протоколи процесуальних дій, проведених із участю ______________.

2. Надати мені можливість конфіденційного побачення з підзахисним.

3. З цього моменту без моєї участі не проводити жодних дій з ________________

4. Про проведення процесуальних дій повідомляти мене завчасно за адре­сою ________________________ або телефоном №_______________________

Додатки:

- Договір/ Доручення Центру з надання вторинної безоплатної правової допомоги № ___ від __.__.20___ р.

- Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № ____ від ___.___._______ р.

Адвокат (підпис) _______________________________

ВІДМОВА ВІД АДВОКАТА

1.У разі відмови клієнта від здійснення його захисту платним адвокатом або адвокатом із Центру БВПД, останній повинен особисто (поспілкувавшись з клієнтом) перевірити, чи є така відмова добровільною, чи не є вона результатом тиску з боку працівників міліції. Якщо після проведен­ня бесіди особа наполягає на прийнятому рішенні відмовитись від адвоката, останній має отримати від неї заповнену власноруч заяву про відмову від послуг захисника, в якій доцільно зазначити причини такої відмови.

2 Про відмову від участі захисника слідчим складається протокол (ст.54 КПК). Бажано отримати копію такої Постанови.

3.Не допускається прийняття відмови від захисника, коли його участь

є обов’язковою:

1. У кримінальному провадженні щодо осо­бливо тяжких злочинів (ч.5, ст.12 ККУ). У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного (ч.1, ст.42 КПК), тобто затримання за підозрою або якій вручено повідомлення за підозрою (ст.276-279 КПК)

2. У кримінальному провадженні ( ч.___,ст._____ КПК):
1) щодо осіб, які підозрюються або об­винувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, – із моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;
2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру;
3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фі­зичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, – з моменту встановлення цих вад;
4) щодо осіб, котрі не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, – з моменту встановлення цього факту;
5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру чи вирішується питання про їх за­стосування, – з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;
6) щодо реабілітації померлої особи – з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.

4. За наведених обставин відмова від захисника Центру може бути також при­йнята :

- Якщо така відмова пов’язана із участю у провадженні захисника за уго­дою. У такому разі захисник Центру повинен пересвідчитись, що у справу допущений інший адвокат. У досьє має бути документ, що підтверджує вступ іншого адвоката в справу.

- Якщо така відмова пов’язана із особою конкретного адвоката. У цьому разі Центр має розглянути питання про призначення для здійснення захи­сту іншого адвоката.

 

ВІДМОВА АДВОКАТА ВІД ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСТУ ЗАТРИМАНОЇ ОСОБИ

1. Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

2. Відмовитися від виконання своїх обов’язків захисник

А) МОЖЕ:  
1) у разі незгоди з підозрюваним, обвинува­ченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника;  
2) у разі умисного невиконання підозрю­ваним, обвинуваченим умов укладеного із захисником договору, яке проявляється зокрема у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо;  
Б) МАЄ: 1) коли він брав участь у цьому ж кримі­нальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач;  
 
2) якщо він у цьому провадженні надає або раніше надавав правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги (конфлікт інтересів);  
3) у разі зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупи­нення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулю­вання) в порядку, передбаченому законом;  
4) якщо він є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого зі складу суду.  

3. За наявності вказаних обставин, з метою забезпечення права на захист затриманого, адвокат ЦБВПД повинен невідкладноповідомити про них Центр, який негайновирішує питання про призначення іншого захисника.

Слідчому ____________ РВ УМВС

_______________________ області

__________________________

Затриманого _______________

За підозрою у вчиненні кримінального

правопорушення, передбаченого ч. __

ст. ______ КК України

КЛОПОТАННЯ

_________ року мене було затримано за підозрою у вчиненні криміналь­ного правопорушення, передбаченого ч.___ ст. _____ КК України.

_____________ року мені оголошено підозру.

Оскільки я не маю можливості укласти угоду із захисником на платній основі, а на підставі ст. 14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» від 19.11.2012 року маю право на безоплатну вторинну правову допомогу для здійснення захисту від обвинувачення,

ПРОШУ:

1. Клопотання задовольнити.

2. Винести постанову, згідно якої доручити _______________ обласно­му центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити мені захисника для здійснення захисту від обвинувачення.

__.____.20____ р. _________________

У разі оскарження ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту, надання правової допомоги адвокатом ЦБВПД завершується після закінчення апеляційного розгляду скарги на ухвалу про застосування такого запобіжного заходу, крім випадків відмови від адвоката на даній стадії (наказ КЦ № 31 від 25.07.2013 року).

У разі, якщо адвокат залучається до участі у справі після затримання особи на підставі ухвали слідчого суду, судді, він має перш за все з’ясувати,

1.чи вручено особі копію ухвали про затримання, а також:

2. чи не був раніше здійснений привід підозрюваної, обвинуваченої особи до суду на підставі тієї самої ухвали;

3. чи не відкликане прокурором клопотання про дозвіл на затримання;

4. чи не закінчився строк дії ухвали, зазначений у ній, або

5. чи не сплинув шести­місячний строк із моменту прийняття ухвали, в якій не зазначений строк її дії.

У разі наявності обставин, зазначених у підпунктах 1.–3., адвокат подає клопотання про залишення без розглядуслідчим суддею справи, та про негайне звільняєтьсяособи з-під варти.

Адвокат відразу звертається до особи, відповідальної за перебування затриманих, а також до слідчого (слідчого судді) з вимогою про припинення порушення прав людини та звільнення, якщо:
сплинули 36 годин сплинули 72 години сплинули 60 годин сплинули 24 години
з моменту затримання особи
на підставі ухвали слідчого судді, суду без ухвали слідчого судді, суду
не вирішене питання про обрання запобіж­ного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, що особа не була доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу за умови, що особі не було вручене повідомлення про підозру
Водночас адвокат звертається зі скаргою до слідчого судді на незаконність поз­бавлення підзахисного свободи без судового рішення.

Захиснику необхідно вимагати перевірки обґрунтованості затри­мання особи в кожному випадку, коли вжиті ним заходи не дозволили зі­брати достатньо інформації для висновку про законність такого затримання.

В разі створення фактичних перешкод для допуску у справу, порушення права на захист та Конвенції з прав людини негайно подати скаргу на незаконні дії відповідних осіб (у разі відмови в задоволенні клопотання), а адвокату ЦБВПД - проінформувати про це Центр з надання безоплатної правової допомоги

Увага:

Рішення Європейського суду з прав людини щодо фактів незаконного затримання:

21.04.2011 р. «Нечипорук, Йонкало проти України»

253.Суд зазначає, що момент, із якого стаття 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у пункті 1 статті 6 (див. рішен­ня від 18 січня 2007 р. у справі «Шубінський проти Словенії» (Šubinski v. Slovenia), заява № 19611/04, п. 62).254.Щодо справи, яка розглядається, Суд уже підтримав вказані вище до­води заявника у контексті розгляду його скарги за пунктом 1 статті 5 (див. пункт 178 вище). Отже, Суд робить висновок, що пункт 1 статті 6 Конвенції був застосовним до його ситуації з моменту його затримання міліцією 20 травня 2004 року.

258.Щодо використання доказів, отриманих із порушенням права на мов­чання та права не свідчити проти себе, Суд наголошує, що вони становлять загальновизнані міжнародні стандарти, які лежать в основі поняття спра­ведливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції. Встановлення таких стандартів пояснюється зокрема необхідністю захисту особи, яка переслі­дується за кримінальним законом, від неналежного тиску з боку органів влади, щоб завдяки цьому уникнути помилок правосуддя та сприяти реа­лізації цілей статті 6. Право не свідчити проти себе передбачає також, що сторона обвинувачення в кримінальній справі, намагаючись довести свою версію щодо обвинуваченого, не може використовувати докази, здобуті всупереч волі обвинуваченого за допомогою методів примусу чи утиску (див. рішення від 17 грудня 1996 р. у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства» (Saunders v. the United Kingdom), п. 68, Reports 1996-VI).

259.Хоча вирішення питання про допустимість доказів є в принципі прерогативою національних судів, а роль Суду обмежується оцінюванням загальної справедливості провадження, докази, отримані за допомогою заходу, який визнано таким, що суперечить статті 3 Конвенції, потребують окремого підходу. Згідно з практикою Суду допустимість як доказів свід­чень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповід­них фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправед­ливості в цілому, незалежно від доказової сили таких показань і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження підсудного судом (див. згадане вище рішення у справі «Гефген проти Німеччини», п. 166, з подальшими посиланнями).

260.У справі, яка розглядається, Суд визнав, що первинні зізнання за­явника були отримані від нього в результаті поганого поводження, яке прирівнюється до катування у значенні статті 3 Конвенції (див. пункти 154–159 вище). Він також зазначає, що при розгляді його справи наці­ональні суди визнали ці зізнання допустимими доказами (див. пункт 109 вище). З огляду на принципи своєї практики, наведеної вище, Суд визнає, що це звело нанівець саму суть права заявника не свідчити проти себе, незалежно від того, яку вагу мали зазначені зізнання у доказовій базі для його засудження, і незалежно від того, що протягом слідства він зізнавав­ся ще кілька разів.

19.02.2009 р. «Шабельник проти України»

55. Стосовно використання доказів, отриманих із порушенням права збері­гати мовчання і не свідчити проти себе, Суд нагадує, що ці права є загаль­новизнаними міжнародними стандартами, які складають серцевину понят­тя справедливого судового розгляду в значенні статті 6. Їх сенс полягає, окрім іншого, в захисті обвинуваченого від неправомірного примусу з боку властей, і таким чином, у сприянні уникненню судових помилок і досягнен­ню мети статті 6. Право не свідчити проти себе зокрема передбачає, що сторона обвинувачення в кримінальній справі прагне довести винність об­винуваченого, не вдаючись до доказів, які були отримані шляхом примусу або насильства всупереч волі обвинуваченого (див., inter alia, Saunders v. the United Kingdom, цит. вище § 68; Heaney and Mcguinness, цит. вище § 40; J.b. v. Switzerland № 31827/96, § 64, ECHR 2001-ІІІ; і Allan, цит. вище § 44).

57.Суд відзначає, що з першого допиту заявника стало зрозуміло, що він не просто дає показання як свідок злочину, а по суті, зізнається в його здійсненні. З моменту, коли заявник вперше зробив визнання, не мож­на стверджувати, що слідчий не підозрював про причетність заявника до вбивства. Наявність такої підозри підтверджується тим, що слідчий зробив подальші кроки, щоб перевірити достовірність свідчень заявника стосовно нього самого, і провів слідчі дії, такі як відтворення обстановки і обставин злочину, що зазвичай проводиться з підозрюваним. На думку Суду, положен­ня заявника серйозно похитнулось, як тільки почали розслідувати підозру щодо нього і збирати докази обвинувачення (див. X v. the United Kingdom № 728/74, висновок Комісії від 11 травня 1978 року, Збірка судових рішень (DR) 14, стор. 27). Тому Суд приходить до висновку, що в обставинах да­ної справи стаття 6 була застосовна з 15 лютого 2002 року, коли заявник зізнався у вбивстві пані К., і відхиляє попередні заперечення Уряду.

58.Суд повторює, що, особливо коли йдеться про позбавлення волі, інтереси правосуддя в принципі вимагають юридичного представництва (див. Benham v. the United Kingdom, № 19380/92, § 61, 10 червня 1996 року). До того ж Суд відзначає, що українське законодавство передбачає обов’язкову юридичну допомогу особам, яким у разі засудження загрожує довічне позбавлення волі. Таким було положення заявника, оскільки він уже був звинувачений у вбивстві – і звинувачення в другому вбивстві роби­ло можливим покарання у вигляді довічного ув’язнення (див. параграф 26 вище). Суд вважає, що юридичне представництво заявника в даний період було необхідним в інтересах правосуддя.59.Крім того, не дивлячись на аргументи Уряду про те, що право заявника зберігати мовчання захищалося національним законодавством і що погане поводження з метою отримати визнання не було доведене, обставини спра­ви наводять на думку, що ці його свідчення були отримані всупереч його волі. Хоча заявник не довів якого-небудь фізичного примусу з боку слідчого, те, що інша людина в ході того ж розслідування також зізналася у вбивстві пані К. і відмовилася від своїх свідчень, заявивши про примус з боку того ж слідчого, може породити обґрунтовані сумніви щодо прийомів слідчого в да­ній справі. Більше того, заявник, якого попередили про кримінальну відпові­дальність за відмову від дачі свідчень і в той же час інформували про право не свідчити проти себе, міг зніяковіти, як він і заявляє, щодо відповідально­сті за відмову від дачі свідчень, особливо за відсутності юридичної допо­моги під час допиту. Також слід зазначити, що хоча заявник відмовився від своїх свідчень під час судового розгляду, національні органи обґрунтували його засудження за вбивство пані К., у вирішальній мірі, якщо не виключно, його свідченнями, які слід розглядати як самообмову. Фактично ці свідчення не містили якої-небудь інформації, що не була б відома слідчим (на відміну від справи про викрадання і вбивство С., у ході якої заявник показав міліції місце, де був захований труп), і були отримані за нез’ясованих обставин і при очевидному порушенні права заявника на захист.

60.Вищезазначених міркувань вистачає, щоб Суд зробив висновок, що за­явникові було відмовлено в справедливому судовому розгляді. Отже, було порушення статті 6 § 1 і § 3 (c) Конвенції.

ІІ. Українське кримінальне законодавство: