І режисуру як фах

Режисура як мистецтво, як самостійна художня творчість, сформувалася (про це говорилось вище) десь наприкінці XIX ст. В якій країні це відбулося раніше за інші — не знаємо, та ця робота на таке дослідження й не розрахована.

Уже в кращих виставах до режисерського театру можна було знайти паростки багатьох елементів майбутнього режисерського театру, тобто спробу тлумачення п'єси, спробу пластичного вирішення, а також жорстку структуру сценічних діалогів і мізансцен.

Що ж нового тоді приніс до театру режисер?

А приніс він із собою, окрім авторської вистави, — репетиційний процес. Але й тут можна нагадати, що репетиції, як взаємна домовленість акторів про те, як грати і про що грати, існували в театрі й раніше. Однак як особливий творчий акт вони з'явилися в театрі все ж разом із організатором ви­стави. Присутність режисера перетворила кожну з репетицій на прообраз, своєрідну модель майбут­ньої вистави, бо в залі знаходився глядач-режисер.

Обмірковуючи задачі й функції режисера в наш час, ми часто забуваємо про перше й найго­ловніше його призначення — бути глядачем, пред­ставником громади на репетиціях.

Завдяки таким неординарним та яскравим осо­бистостям, як К. С. Станіславський, В. І. Немирович-Данченко, В. Є. Мейєрхольд, Л. Курбас та ба­гатьом іншим талановитим майстрам, режисура стала незалежною, а також сформувала са­мостійні творчі напрями в театральному мис­тецтві, при цьому особистість режисера набула ве­дучої ролі.

Режисер із непомітного спочатку теат­рального помічника із загальних питань поступо­во перетворився на цілковитого «хазяїна» творчого процесу й усього сценічного майданчика. Сьогодні в театрі, кіно, на естраді та в масових святах і ви­довищах режисер — це лідер, який веде за собою весь творчий колектив. Від нього чекають нових ідей, нових цікавих захоплюючих заходів! Жодна з художніх мистецьких професій на сьогоднішній день не користується такою популярністю, не вик­ликає такого інтересу, як професія «режисер». По­яснюється це тим, що його роль у видовищних ми­стецтвах надто висока, бо кінцевий результат складається з багатьох компонентів, котрі не­обхідно привести до єдиного знаменника, скласти в єдине ціле — твір сценічного мистецтва.

В. І. Немирович-Данченко лаконічно й чітко визначив природу режисерської творчості: «1. Режисер-тлумач, бо він показує як: грати, так що йо­го можна назвати режисером-актором чи режисером-педагогом; 2. Режисер-дзеркало, яке віддзер­калює індивідуальні якості актора; 3. Режисер-організатор всієї вистави»⁹.

Це визначення видатного майстра сцени є осно­вою режисерського фаху, в якому б виді видовищно­го мистецтва не працював режисер. «Різниця в ро­боті режисера в тім чи іншім виді мистецтва виз­начається специфікою даного виду, його особливості, закономірностями та засобами виразності Але основа лишається однаковою, бо мета і завдан­ня однакові для всіх видів видовищних мистецтв — ом складної динамічної системи художніх об-азів служити великій справі виховання народу»¹⁰. Отже, режисер — це і організатор творчого про­су, і педагог, і творець, і перший глядач. — так можна дуже коротко визначити деякі його основні функції. Від нього, як інтерпретатора драма­тургічного матеріалу, насамперед, залежить плідність зусиль всієї постановчої групи, ідейно - художній рівень і достовірність розкриття життя людського духу у виставі, фільмі чи масовій дії.

«На сьогоднішній день, накопичений великий те­оретичний досвід, добре розроблені окремі части­ни дисципліни, котру ми називаємо режисурою, особливо досконало вивчені сфери роботи з акто­ром (у працях режисерів О. Д. Попова, Г. О. Товстоногова, М. О. Кнебель, О. В. Єфроса, О. О. Гончарова отримали розвиток ідеї К. С. Станіславського, В. І. Немировича-Данченка), плідно досліджується історія режисерського мистецтва (праці Т. Бачеліс, Е. Полякової, К. Рудницького, І. Соловйової, М. Строєвої). Цілісної ж теорпрежисири до цих пір немає, хоча, здавалося б, усе в мистецтві й есте­тиці було для цього підготовлено»^и.

У режисурі масових театралізованих заходів на­копичений ще недостатній досвід, щоб можна було спиратися на нього в практичній роботі. Згадаймо праці І. Туманова, І. Шароєва, В. Вершковського, Д. Генкіна. Цілісної теорії тут теж немає.

Синтетична природа масового театралізовано­го свята, тонально-пластичний характер сце­нічної образності, колективність творчого процесу, масове сприйняття, а часто й прямий безпосе­редній контакт із глядачем, своєрідність їхньої жи­вої взаємодії ставить перед режисером театралізо­ваних заходів певні цілі й важливі завдання, а та­кож висуває до нього великі вимоги. Природа масового свята вимагає від режисера не тільки наявності широких і різноманітних знань у різних сферах науки й мистецтва, але й здібностей і майстерного володіння технікою побу­дови сценічних образів у просторових і часових ка­тегоріях. А це — знання життя, людей, професій.

«Сутність режисури міститься в умінні переда­ти розуміння думок і почуттів драматурга через третє обличчя, через виконавця, і цей складний «подвійний контрапункт» потребує від режисера глибоких знань психології людини, її. духовних рухів»¹².

Художник, мислитель, громадянин — ось най­важливіші складові частини особистості режисе­ра. Він має справу з творчим колективом, працює в тісному контакті з художньою радою, і це багато до чого зобов'язує.

Поиск по сайту: