Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ДОКУМЕНТ ТА ЙОГО ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Документ у творчості сценариста і режисера, як художньо-емоційний засіб впливу на глядача, і як правдиве віддзеркалення дійсності, все частіше з'являється у їхніх творах. «На рівних правах з по­бутовою драмою, комедією, водевілем, класичною трагедією та іншими сценічними жанрами жи­вить у театрі репортаж:, хроніка, памфлет, політогляд»|32.

Факти і документи для митця завжди були опорою в його роботі над літературним сценарієм. Нарешті, документ — це достовірна хроніка подій і звершень, які відбуваються у нашій країні, у світі; це конкретна і невблаганна фіксація того соціально-економічного процесу, в якому за простим, нескладним і повсяк­денним ховаються глибинні й непідкупні свідоцтва боротьби, катастроф і героїзму народів.

Працюючи над будь-яким художнім твором і за­лучаючи до його створення документальний ма­теріал, митець прагне за його допомогою і підтримкою якнайправдивіше відобразити час минулий і сьогоденну дійсність, зробити їх кон­кретнішими і достовірнішими. Документ у такому мистецькому творі знаходиться немовби за збільшувальним склом митця, який крізь нього вдивляється в світ подій і звершень, а вже потім він немовби розчиняється в авторському задумі, часто змінює свої риси, час, а інколи і місце дії. Проте вся багатолітня творча практика підтверд­жує, що присутність у сценарії документу не може ігнорувати художню вигадку. Художня вигадка мо­же бути присутньою в будь-якому літературному творі, допомагаючи краще висвітлити і провести авторську думку, а також емоційніше її осмислити. «Яри цьому митець, залучивши до твору справжні події та персонажі, хоча і бере на себе, так би мо­вити, особисту відпов0альність за правомірність їхнього включення в ту чи іншу художню тканину, справедливо констатує, що втручання фактів дійсності в мистецтво є службовим у загальній художній конструкції твору».

Працюючи з реально існуючими в житті героя­ми, а значить, з майбутніми дійовими особами своїх літературних творів, залучаючи до твору ху­дожній матеріал, митець виробляє свою міру умов­ності, яка немовби «приміряє» художню вигадку до реально існуючих фактів і документів. У кінцевому результаті, у такому поєднанні вони виступають як цілісний твір. «Важливо підкреслити, що докумен­талізм у мистецтві не знаходиться в антагонізмі з художньою фантазією, оскільки він стверд­жується не тільки за рахунок насичення факта­ми традиційних форм, але і шляхом розвитку са­мостійних документальних жанрів» 134.

Але перед тим, як говорити про театралізацію документу, необхідно вирішити, що саме будемо називати документом? Лише тільки папери, які мають відповідний штамп і печатку? Думається, що не тільки це! Документом може бути все те, що правдиво й правильно віддзеркалює дійсність. Енциклопедія подає визначення так: «Документ — зразок, свідоцтво, доказ, матеріальний об'єкт, який містить інформацію в зафіксованому вигляді й спеціально призначений для його передачі в часі та просторі. Носієм інформації може бути папір, перфокарта, фотоплівка, магнітофонна плівка тощо».

Наприклад, останній лист сина з фронту до ма­тері. Чи може бути лист документом? Може. Бо це — факт, об'єктивні дані, доказ присутності сина на місці подій. Цей лист важливий як для його сім'ї, так і для майбутнього покоління.

Документом може бути «Почесна грамота» за до­бру працю, стаття в газеті чи журналі, будь-яка довідка, яка засвідчує; чимало інших паперів мо­жуть виступати в якості документа.

Візьмемо документ і пройдемо той шлях, який проходить режисер, коли починає працювати з ним, театралізуючи його. Наш приклад — останній лист сина матері з Афганістану.

Так що ж будемо театралізувати? Лист? І так, і ні!

По-перше, театралізуючи лист (або інший доку­мент) режисер може «зазирнути» в лист, його зміст, у те, що там відбувається.

Наприклад, йдуть перші рядки листа, який пише матері солдат, а потім бачимо ніби очима солдата, що там відбувається. Хтось із солдат спить, хтось повернувся з розвідки, інший, як і наш солдат, пише листа, або повсякчас поглядає на фото, котре стоїть перед ним тощо. Ось про це і пише наш солдат. Теа­тралізація допоможе глядачеві побачити його дум­ки, мрії, спогади, бажання... А по-друге, сам доку­мент може наштовхнути режисера на створення як цікавого епізоду, так і всього сценарію загалом.

Перед тим, як театралізувати документ, треба провести велику і копітку роботу. І ця робота буде нагадувати роботу слідчого з розкриття тієї або іншої кримінальної справи.

Насамперед, треба буде дізнатися, що саме за людина наш солдат? Як він жив і працював, як ста­вився до людей, сім'ї, своїх товаришів. За яких об­ставинах було написано останнього листа. За що мав нагороди? Що говорять і думають про нього його товариші? Отже, необхідно пізнати, що чи хто стоїть за даним документом (листом), яка лю­дина «ховається» за ним! Тільки відповівши на всі поставлені питання, режисеру можна приступати до наступного етапу. Це створення самого літера­турного твору про цей документ, про людину, яка стоїть за цим листом. І тільки тоді, коли оповідан­ня чи якась інша літературна форма буде створе­на, можна приступати до її театралізації.

Читач побачив, що режисер перед тим, як теат­ралізувати документ, попрацював як сценарист. При- гадаймо: «режисер-сценарист». Тобто, така особ­ливість у роботі режисера притаманна його професії.

Режисер починає працювати над документом. Зрозуміло, що цей лист йому потрібен не сам по собі, а в контексті всієї майбутньої вистави (напри­клад, про воїнів-афганців, полеглих у цій незро­зумілій і непотрібній для наших людей війні).

Режисер починає дослідну роботу. Зустрічається з рідними загиблого воїна, з його товаришами, піднімає документально-художній матеріал (газе­ти, журнали тощо), у яких розповідалося б про цей відрізок часу чи епохи. Поступово збирається та формується документально-художній матеріал, він доповнюється різними побутовими та професійни­ми подробицями. Перечитуючи та аналізуючи все це, режисер обробляє і відбирає той матеріал, який «працюватиме» на обрану режисером проблему, яка червоною ниткою повинна пройти крізь весь май­бутній режисерський сценарій, а, значить, і через майбутню театралізовану виставу.

Скрупульозно відібраний таким чином матеріал ще і ще раз перевіряється режисером із позиції «ро­боти» його на проблему. І тільки на основі накопиче­ного таким чином документально-художнього ма­теріалу вивчення епохи і соціально-психологічного стану того часу, у режисера з'явиться задум.

Як написати оповідання чи сценарій? Коли було б так просто — то у нас були б одні письменники і поети. Тому можна тільки дати деякі існуючі на сьо­годнішній день практичні поради і рекомендації, які, природно, будуть небезперечними, але в прак­тиці режисерів вони існують. Ось одна з них. На­самперед, необхідно скласти план майбутнього літературного твору, заклавши в нього сюжет, ос­новні події, жанр та композиційну побудову. І тільки після цього приступати до створення самого твору.

Приблизний план майбутнього літературного твору буде виглядати, приміром, так:

1. Декілька слів про цю війну та її особливості;

2. Про героя твору;

3. Про його останній бій;

4. Про допомогу, яка запізнилася;

5. Про солдатський лист — останнє звернення до живих;

6. Про урядовий указ, який знайшов солдата після його загибелі.

Ось приблизний план майбутнього твору. Тепер, дивлячись на план, можна уявити і події, і дієвий ряд, і композиційну побудову, і жанрову основу та інше.

Тут ще раз доречно нагадати, що план майбутнь­ого твору, його створення треба обов'язково вивіри­ти по тій проблемі, яку режисер збирається висвіти­ти в майбутній виставі. Тому все зайве, яке не буде «працювати" на поставлену проблему, необхідно без жалю відкинути. Однак, вирішальну роль у теат­ралізації документа та всієї вистави повинна мати громадянська позиція митця, яка і визначить не тільки відбір документально-художнього матеріалу, але й саму постановку всіх публіцистичних завдань. Працюючи над документальним матеріалом і над

всім твором взагалі, особливу увагу необхідно звер­нути на пошук художньо-образного його вирішен­ня. У майбутній театралізованій виставі необхідно використовувати художньо-емоційні засоби так, щоб глядач зміг уявити дещо співзвучне з його осо­бистими думками і почуттями, що повинно зачепи­ти його, а також щоб вони були насичені хвилюючи­ми асоціаціями з сьогоденним життям.

Наведемо ще один приклад в роботі режисера над документом. Майбутнього режисера Надію Р. хвилювала проблема свободи слова, актуальної у всі часи і в багатьох країнах світу. Не оминула вона і нас. Режисер вирішила, що вирішуватиме вона її через творчість видатного поета, пісняра, актора В. Висоцького. В руках у неї був документ: Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння В. Висоцькому Державної премії СРСР (посмертно).

Перші кроки режисера-сценариста — це зби­рання й обробка документально-художнього ма­теріалу. На той час (а творчість поета припадала на 60-80-ті роки XX століття) про його виступи писа­лось у пресі дуже мало, а коли щось і друкувалось, то, як правило, це був негативний матеріал. Вини­кало закономірне запитання: так чому і за що — Державна премія?!

З часом документально-художній матеріал було зібрано. В основу літературного сюжету було за­кладено бажання одного сучасного журналіста довідатися, як це могло статися. Для завершення своєї статті він прийшов до дружини поета.

Сценарно-режисерським ходом була обрана розповідь дружини поета про творчість, а також про відношення державних чиновників до постаті В. Висоцького.

Таким чином, ідейно-тематичне спрямування для майбутнього режисера було зрозумілим:

—проблема: свобода слова;

—тема: про видатного поета-трибуна, і про дер­жавних чиновників, які робили все, щоб слово,
пісня поета не мали широкої аудиторії;

—ідея: «Хочеш, щоб твоє слово жило в народі —треба за це боротися»;

— надзавдання: кожний глядач, який ознайо­миться з цим матеріалом, повинен був задати собі
питання: «А для чого я живу і працюю».

Коли ідейно-тематичне спрямування було виз­начене, режисер почала вибудовувати сюжет. Тоб­то почала писати сценарій, який би розкрив її ос­новні думки.

Нагадаємо, що режисер пише для себе, для своєї вистави, тому він дуже часто виступає і в ролі сценариста. Режисерський задум народ­жується паралельно зі створенням сценарію. А точніше — разом!

Сценарно-режисерський задум виглядав так: вивести постать поета-пісняра, зіткнути його з державними чиновниками, а розповідь вести від першої особи (тобто дружини поета). Вся робота повинна бути виповнена піснями Висоцького, де­які з них мали бути театралізованими.

У розповіді подати деякі факти, такі, напри­клад, як знайомство Марини Владі з Висоцьким, перші виступи за кордоном, його враження.

Далі були визначені основні події:

—перша — прихід до дружини поета журналіста;

—друга — вирок чиновників: творчість поета заборонити;

—третя — одруження з іноземкою;

—четверта — смерть поета;

—п'ята — присвоєння поету Державної премії (посмертно).

Був визначений і головний конфлікт — неба­жання державних чиновників визнати, що є такий поет Висоцький, а його поетичне слово і пісня — необхідні народу.

 

Жанр — драма (бо головний конфлікт розгор­тався драматично, безкомпромісно, діалоги — серйозні і теж безкомпромісні).

Залишилось визначити композиційну побудову твору та дати характеристики основним дійовим особам.

Таким чином був створений режисерський сце­нарій:

—пролог — це річниця смерті поета;

—зав'язка — прихід журналіста;

 

—розвиток дії — бажання журналіста з перших вуст дізнатися про життя і творчість поета, роз­
повідь про стосунки поета і державних чинов­ників;

—кульмінація — смерть поета; спад дії — продовження розмови дружини по­ета та журналіста;

—фінал — вихід чиновників, які вишукують но­ву жертву.

Можна навести ще багато прикладів, але треба знати, що суть не в тому. Документ у тому вигляді, у якому ми його маємо, театралізувати неможливо. Бо довідка — це довідка, а лист — це лист!

Головне — зрозуміти, що стоїть за цими папера­ми, які події наштовхнули когось написати листа чи видати довідку (це як приклад).

І коли режисер це зрозуміє, то перешкод в ро­боті по театралізації документів вже не буде.

Деякі поради режисеру, котрий працюватиме над створенням літературного твору на основі до­кументу.

Твір повинен бути не оповідним, а дійовим. Події ж мають бути конкретними, а герої твору по­винні активно чогось прагнути, щось відстоювати, щоб прослідкували ся їхні конкретні цілі.

Необхідно звернути увагу на наявність головного конфлікту—це одна з основних вимог у створенні як літературного твору, так і всього сценарію загалом.

Які засоби художньої виразності можна засто­совувати, працюючи над документом? Різні. Все залежить від режисерського задуму. Це може бути музика, шуми, світло, пантоміма тощо. Взагалі — все те, що допоможе глибше, емоційніше і цілес­прямованіше розкрити зміст подій, а також відно­шення автора твору до них.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.